|
|
| 08.04.2010 09:30
|
| Автор: Олеся Сафронова |
|
|
|
| Зіновій Митник: "Будемо шукати майбутніх лікарів ще в школах!" |
|
Готуючись до інтерв’ю з новопризначеним міністром охорони здоров’я Зіновієм Митником, натрапила на фразу політолога Володимира Фесенка про те, що склад нового Кабінету міністрів в принципі-то знайомий, але є серед урядовців люди, широкому загалу маловідомі. Серед них – міністр охорони здоров’я.
З таким висновком політолога можна було б посперечатися, адже Зіновій Митник - людина в міністерстві далеко не нова. Скажу більше, саме на його широкі плечі свого часу поклали керування галузевими напрямками, які прийнято називати магістральними. Разом з тим, зерно сумніву все одно душу сколихнуло: хтозна, чи захоче “головний лікар країни” бути відвертим і цікавим співрозмовником?
Проте всі мої страхи розвіялися як дим одразу, варто було пану міністру з щирою посмішкою зробити мені невеличку настанову: “Дуже перепрошую, але працюю сьогодні з 7 ранку (бесіда проходила біля 8 вечора – ред.), тож як наговорю зайвого, ви ж зробіть “монтаж”, добре?”. Далі все пішло, як то кажуть, по маслу, хоча причиною міністерської непублічності й перебуванням в “професійній тіні” я все одно поцікавилася.
- А я не претендую на те, аби бути популярним, – відповів Зіновій Миколайович. - Роблю свою справу, працюю тихо, але намагаюсь результативно. Таке моє кредо, такий мій підхід.
- До речі про підхід. Україна нині переживає непрості часи – кругом суцільні реформи, в медицині також. Вашого попередника Василя Князевича свого часу навіть назвали адміністратором медичної реформи. Зараз ці функції, як “переходящее красное знамя” довірили Вам. Тож чого країні чекати: будете продовжувати вже розпочате, чи маєте своє бачення – свій підхід до справи перебудови медичної галузі?
- Реформа в будь-якій галузі – надзвичайно довготривалий процес. Не буває так, що сьогодні оголошена реформа, а вже завтра життя радикально змінюється. Це по-перше. По-друге, аби щось реформувати, треба мати якусь основу, предмет реформи. Але на превеликий жаль у нас - не тільки в медицині, між іншим – вже нема чого реформувати. Предмету реформи немає. Тож треба створити хоча б якійсь базис.
В медицині, приміром, таким базисом мають стати кадри, діагностика, фінансове забезпечення. І виходячи з цього вимальовується сутність реформи, яка полягає - в забезпеченні медицини кадрами, діагностичними засобами і фінансовими ресурсами.
Сьогодні багато говорять про страхову медицину. Добре, давайте ухвалимо в парламенті відповідний закон. Чи зможе він щось змінити? Дуже сумнівно. Незрозуміло, звідки візьмуться ресурси для матеріального наповнення цієї ідеї, тому і сумнівно. Причому ресурси, передусім, фінансові.
До слова, нині в світовій пресі жваво обговорюються перипетії з ухваленням реформи охорони здоров’я в США. Поряд з цілями, називаються й суми, за які ведеться боротьба … Я розумію, що нам про такі асигнування можна тільки мріяти. Нам, по правді кажучи, всього річного бюджету України ледь вистачило б для досягнення основної мети. Але це не привід опускати руки. Ніхто не заважає нам всім сконцентруватися на досягненні хоч би якихось проміжних результатів.
- Отже треба з чогось починати…
- Знаєте, як кожна хата будується з фундаменту, так і медицина ґрунтується на первинній медико-санітарній допомозі. Ось з чого треба починати – з основи основ. На сьогоднішній день туди можна залучити відповідний ресурс – найменший за розмірами, але найбільший за віддачею.
Так вже в Україні склалося, що основний медичний потенціал сконцентрувався на третьому рівні надання допомоги – на рівні обласних лікарень, діагностичних центрів. І це, напевно, непогано. Але на первинному рівні люди також потребують уваги – кваліфікованої, технічно забезпеченої. Хворий не повинен йти за порадою одразу ж на третій рівень надання допомоги, оскільки цей рівень обслуговування хворого доволі дорогий – і для країни, і для пацієнта. 80% хворих мають обслуговуватися саме на первинному рівні. Вже після проходження первинної допомоги, хворого мають зорієнтувати, куди йому йти далі – на другий чи третій рівень надання допомоги, або йти додому, бо хворобу вже вилікувано.
- Однак саме цей первинний рівень надання допомоги у нас, як кажуть, в самому загоні...
- Згоден. Саме сюди необхідно залучити елементарне – ті ж тонометри, кардіографи, рентгенапарати…
Аби ви краще зрозуміли мою ідею, я наведу приклад. Держава нині вкладає великі кошти в лікування хворих на туберкульоз. Тобто ми маємо факт захворюваності і забезпечуємо людину всім необхідним. І це правильно. Втім одна справа лікувати наслідки, а інша – їх попереджати або лікувати хворобу на ранніх стадіях. Профілактика завжди значно дешевша за лікування, а вчасно поставлений діагноз не тільки рятує життя, але й береже, врешті решт, гроші. Де можна організувати профілактику і ранню діагностику? Саме на первинному рівні. У нас його, нажаль, немає. Той же туберкульоз ми діагностуємо запізно.
- Невже забезпечення районних лікарень чи фельдшерських пунктів тими ж рентгенапаратами коштуватиме державі менше, аніж закупівля, скажімо, протитуберкульозних ліків?
- Повірте мені, набагато менше! Банальна рентгенографія в десятки разів дешевша за, приміром, комп’ютерну томографію, яку пацієнт має зробити аби виявити захворювання. Причому одного рентгенапарату вистачає і для попередження хвороби, і для ранньої діагностики. Уявіть, скільки людей можна врятувати за допомогою усього-то старого-доброго “рентгену”, без додаткового залучення інших інструментів діагностики.
Між іншим, ця формула справедлива не тільки для туберкульозу. Візьмемо серцево-судинні захворювання. Ми не маємо сьогодні права втрачати людей працездатного віку від інфарктів. Що ж треба зробити? Треба привчити дільничих лікарів вчасно діагностувати ішемічну та гіпертонічну хворобу, дати цим лікарям засоби діагностики, мотивувати їх реально оцінювати необхідність дообстеження або вчасного направлення хворого на обласний рівень надання допомоги, де йому зроблять всі необхідні процедури і знімуть небезпеку інфаркту…
Зрозуміло, що окрім технічного потенціалу, ми маємо забезпечити відповідний кадровий ресурс. Сприйміть мої слова правильно: я не плачуся, але мушу захищати лікарів і медичних працівників, в яких середня заробітна платня значно нижча, аніж середня зарплатня в промисловій галузі і, навіть, в освіті. Хоча на рівні держави задекларовано прямо протилежне.
Медики – у масі своїй - віддані люди, які працюють зазвичай голими руками і на ентузіазмі. Але при мізерній зарплаті дуже важко вимагати від них якихось результатів. Ми щороку випускаємо студентів і розподіляємо їх по всій країні. Однак більшість випускників не доїжджають до місця призначення. Чому? А як тому молодому фахівцю можна влаштуватися, якщо його зарплата в середньому півтори тисячі гривень, а на додачу – відсутність житла, відсутність елементарного телефонного зв’язку, відсутність комп’ютера, що допомагає постійно удосконалювати свої знання та навчатися, й спілкуватися з колегами усього світу? Тож треба простимулювати, і за медиками, як кажуть, не забариться. Я в цьому більш ніж впевнений.
- Оскільки ми заговорили про молодих фахівців, скажіть, Ви, як міністр, задоволені рівнем їх підготовки?
- Не можу сказати, що цілком задоволений. В Україні є кому навчити, є де навчатися. Однак проблема в тому, чи є бажання вчитися. У нас сьогодні немає практики професійного відбору кадрів. Між тим, докторів і медпрацівників треба шукати ще в школах, а в інститутах шукати студентів, які потім підуть у науку. Це важко, я знаю, але без цього неможна.
- Тож, як я розумію, пошук майбутніх світочів медичної думки теж має бути в орбіті реформ. Чи вистачить на все це волі, грошей й часу? Чи не вбачаєте Ви певних адміністративних бар’єрів на шляху запровадження усіх добрих ідей у життя?
- Вбачаю, але всі адміністративні проблеми піддаються розв’язанню. Правда, при одній умові: якщо є бажання виправляти ситуацію. У нас таке бажання, на щастя, є.
- Яка сума закладається в бюджет у цьому році на проблеми медичної галузі?
- Зараз чітку суму не назву, однак точно знаю, що всі ці питання там мають бути прописані. Разом з тим необхідний мінімум запросили, і зараз опрацьовуємо всі можливості. Виходимо з реалій.
Однак хочу запевнити: ми не скиглимо й не плачемося. Працюємо, і перші результати нашої праці з вирішення глобальних галузевих питань очікуємо вже до кінця року.
Якщо ми зробимо хоча б половину того, що бажаємо зробити – це буде велика справа. Спробуємо закрити питання по туберкульозу, хворобам серця, онкозахворюванням – вже просунемося в бік позитивних перетворень. А як наведемо лад в своєму домі, самі собою відпадуть суперечки про необхідність чи то страхової медицини, чи то введення якоїсь іншої схеми надання допомоги.
- Ви нещодавно висловили підтримку співпраці з релігійними організаціями. Це Ваша особиста позиція?
- Історія свідчить: зцілення фізичне й духовне – пов’язані між собою. Зцілення – саме по собі, як кажуть, абсолютне добро. Тож нам і релігійним організаціям нема чого ділити. Виходить, можна працювати разом. Між іншим, здоров’я людини лише на 10-15% залежить від медицини. Саме тому інвестиції в підтримку здоров’я є найціннішими. І це треба усвідомити.
|
|
|
|
Надрукувати
